Периферична нейропатія

Що таке периферична нейропатія?

Периферична нейропатія — це загальна назва для багатьох станів, пов’язаних з ушкодженням периферичної нервової системи, яка передає сигнали між головним і спинним мозком та всіма іншими частинами тіла.

Нейропатія означає ушкодження одного або кількох нервів, особливо периферичних. Відомо понад 100 типів периферичної нейропатії, і кожен із них має свої характерні симптоми та прогноз. Порушення функції та клінічні прояви залежать від того, які саме нерви ушкоджені.

Симптоми нейропатії можуть варіюватися від легких до інвалідизуючих і включати:

• зниження або втрату рефлексів,
• порушення сприйняття болю або температури,
• оніміння,
• поколювання,
• біль, який часто посилюється вночі.

Симптоми можуть розвиватися протягом днів, тижнів або років. У деяких випадках вони зменшуються самостійно й не потребують складного лікування.

Причини нейропатії можуть включати:

• цукровий діабет,
• фізичну травму,
• судинні та гематологічні порушення,
• аутоімунні захворювання,
• дефіцит поживних речовин або вітамінів,
• алкоголізм,
• вплив токсичних речовин,
• деякі хіміотерапевтичні препарати,
• інфекції.

Більшість випадків нейропатії є або набутими, тобто такими, що не були присутні від народження, або генетичними.

Набуті нейропатії поділяють на:

• симптоматичні — коли нейропатія є наслідком іншого захворювання чи стану;
• ідіопатичні — коли точна причина невідома.

Чи існує лікування?

Лікування повністю залежить від типу ушкодження нервів, симптомів та локалізації процесу.

На сьогодні не існує медикаментозного лікування, яке могло б повністю вилікувати спадкову периферичну нейропатію. Однак для багатьох інших форм існують ефективні підходи.

Загалом здоровий спосіб життя може зменшити фізичні та емоційні прояви периферичної нейропатії. До таких заходів належать:

• підтримання оптимальної маси тіла,
• уникнення контакту з токсинами,
• виконання програми фізичних вправ під наглядом лікаря,
• збалансоване харчування,
• корекція дефіциту вітамінів,
• обмеження або відмова від алкоголю та куріння.

Доведено, що суворий контроль рівня глюкози в крові зменшує нейропатичні симптоми у людей з діабетичною нейропатією.

Запальні та аутоімунні стани, які призводять до нейропатії, можуть лікуватися за допомогою:

• імуносупресивних препаратів,
• плазмаферезу — процедури, під час якої кров виводять з організму, очищають від клітин імунної системи та антитіл, а потім повертають назад.

Медикаменти можуть застосовуватися для:

• зменшення болю,
• блокування проведення нервових імпульсів.

При деяких формах нейропатії може бути рекомендоване хірургічне лікування.

Який прогноз?

При гострих нейропатіях, таких як синдром Гієна–Барре, симптоми з’являються раптово, швидко прогресують і повільно зменшуються в міру відновлення ушкоджених нервів.

При хронічних формах симптоми починаються непомітно і прогресують повільно. У деяких людей бувають періоди покращення, після яких настає рецидив. В інших може настати стадія плато, коли симптоми залишаються незмінними протягом багатьох місяців або років.

Деякі хронічні нейропатії з часом погіршуються, але лише дуже небагато форм є смертельними, якщо не ускладнюються іншими захворюваннями.

Іноді нейропатія є лише симптомом іншого захворювання.

Які дослідження проводяться?

Сучасні дослідницькі проєкти, які фінансує Національний інститут неврологічних розладів та інсульту (NINDS), включають:

• вивчення генетичних чинників, пов’язаних зі спадковими нейропатіями,
• дослідження біологічних механізмів діабет-асоційованих нейропатій,
• вивчення того, як імунна система сприяє ушкодженню периферичних нервів.

Консорціум спадкових нейропатій працює над кращим розумінням різних форм нейропатії та пошуком генів, які впливають на клінічні прояви цих захворювань.

Частина досліджень зосереджена на ушкодженні периферичних нервів, пов’язаному з імунною системою, як, наприклад, при синдромі Гієна–Барре.

Інші дослідження, підтримані NINDS, спрямовані на:

• пошук біомаркерів периферичних нейропатій,
• розробку ефективніших методів лікування.

Також вчені вивчають шляхи, якими больові сигнали доходять до мозку, і прагнуть знайти речовини, здатні блокувати цю передачу.