Постполіомієлітний синдром

Що таке постполіомієлітний синдром?

Постполіомієлітний синдром (PPS) — це стан, який виникає у людей, що перенесли поліомієліт, через багато років після одужання від первинної атаки вірусу поліомієліту. Для PPS характерне подальше ослаблення м’язів, які вже були уражені під час перенесеної інфекції.

Найпоширеніші симптоми включають:

• повільно прогресуючу м’язову слабкість,
• втому (як загальну, так і м’язову),
• зменшення м’язової маси (м’язову атрофію).

Також часто спостерігаються:

• біль, пов’язаний із погіршенням стану суглобів,
• посилення деформацій скелета, наприклад сколіозу.

У деяких людей симптоми незначні, тоді як в інших розвиваються більш виражені м’язова слабкість і атрофія.

Постполіомієлітний синдром рідко становить загрозу для життя, але його симптоми можуть суттєво знижувати здатність людини жити самостійно та зберігати функціональну незалежність.

Хоча поліомієліт є заразним, постполіомієлітний синдром не передається. Він може розвинутися лише у людини, яка раніше перенесла поліомієліт.

Чи існує лікування?

На сьогодні не існує способу профілактики, який міг би зупинити погіршення стану або повернути назад порушення, спричинені цим синдромом.

Низка контрольованих досліджень показала, що вправи без перевтоми можуть покращувати м’язову силу та зменшувати втому.

Лікарі рекомендують людям, які перенесли поліомієліт:

• дотримуватися здорового способу життя,
• харчуватися збалансовано,
• займатися фізичними вправами помірно, бажано під наглядом досвідченого фахівця,
• регулярно відвідувати лікаря.

Протягом тривалого часу точилися дискусії, чи слід заохочувати фізичну активність у людей після поліомієліту або з уже наявним PPS. Наразі рекомендується поміркований підхід, за якого людина орієнтується на власну переносимість навантаження.

Попередні дослідження свідчать, що внутрішньовенний імуноглобулін може:

• зменшувати біль,
• підвищувати якість життя,
• помірно покращувати м’язову силу.

Який прогноз?

Постполіомієлітний синдром зазвичай прогресує дуже повільно та характеризується тривалими періодами стабільності.

Тяжкість PPS залежить від того, наскільки вираженими були залишкова слабкість і інвалідизація після первинної атаки поліомієліту.

Люди, які під час початкового захворювання мали лише незначні симптоми, а згодом розвинули PPS, найімовірніше, матимуть лише легкі прояви синдрому.

Ті, хто переніс тяжку форму поліомієліту з вираженою залишковою слабкістю, можуть мати тяжчий перебіг PPS із:

• більшою втратою м’язової функції,
• труднощами з ковтанням,
• частішими епізодами втоми.

Які дослідження проводяться?

Вчені працюють над різними дослідницькими напрямами, які в майбутньому можуть допомогти людям із постполіомієлітним синдромом.

Частина дослідників вивчає поведінку мотонейронів через багато років після перенесеного поліомієліту.

Інші досліджують механізми втоми та намагаються з’ясувати роль:

• головного мозку,
• спинного мозку,
• периферичних нервів,
• нервово-м’язового з’єднання,
• м’язів.

Також значний інтерес викликає питання, чи існує імунологічний зв’язок у розвитку PPS.

Дослідники, які виявили запалення навколо мотонейронів або в м’язах, намагаються з’ясувати, що саме запускає цю імунну відповідь.